м. Кам'янське КЗ СЗШ № 32

   




До 200 річчя народження Т.Г. Шевченко

До 200 річчя народження Т.Г. Шевченко

 

Шевченківська весна

 

Мета:      розширити знання учнів про життя і творчість Т.Шевченка, виховати

почуття любові і шани до генія думки і слова, великого Пророка його творчої спадщини.

Обладнання:      портрет Т.Шевченка, цитати з його творів,  мелодії пісень на слова Тараса Шевченка, виставка творів.

 

 

1.                                                        Звучить мелодія пісні Д.Павличка «Два кольори»

2.                       Вед. 1

Так, червоне - то любов, а чорне - то журба! Такою була і доля нашого великого поета, в якій переплелись радість і журба, любов і ненависть, страждання і віра.

Читець

То була дивовижна зоря:

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря

То казково щаслива зоря

Над забутою світом

То було незвичайне дитя -

В ньому кожна клітина співала

То була незвичайна душа

Вона вічно сміялась - ридала

І любов'ю, крізь темінь життя

Осявала всі далі.

(Є. Сверстюк)

 

 

! Сцена

На сцені жінка з немовлям на руках.

Ведуча.

9 березня 1814р.

В похилій хаті край села Над ставом чистим і прозорим Життя Тарасику дала Кріпачка - мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила Його малого й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина - кріпака молилась,

 

 

Ведучий.

 

Стражденна жінка! Те єдине з прав,

Яке лиш мати має на планеті

Дає мені одвагу поміж злетів

Урочих дум, де пломінь рокотав

Ці найтихіші мовити слова

Із Моринців на Зорянистий шлях

Ваш син іде скріпивши гнівом серця, дорогу свого сина

Ви ще не знали.,,

Мати:

Звучить мелодія колискової

Як гірко, як нестерпно жаль Що долі нам нема з тобою:

Ми вбогі змучені раби Не маєм радісної днини Нам вік доводиться робіть Не розгинать своєї спини Промовив слово — і на гай Над головою люто свисне І так усюди - з краю в край Лютує панство ненависне Росте не правда на Землі Згорьованій, словами змитій

0         любий синочку малий Один залитися у світі.

(Мати цілує дитя і йде зі сцени)

 

 

Входять дві дівчинки Муза і Доля

М,

Д.

м.

Скажи ж бо. Доле, що готуєш ти Шевченкові от сему. Готую шлях широкий, визнання і славу.

А що ж мені робити?

 

Д.             Ти стань за плечима Тараса, полюби його осіни його розум,

підніми його на крилах таланту.

М.            Чи ж гідний він поетом вкраїнським, кобзарем народним

назватись?

Д.             О посестро моя! Вкраїна давно вже чекає такого співця

Тарас.

Звертається спочатку до долі

Мені, моя доле,

Дай на себе подивитись,

Дай і пригорнутись

Під крилом твоїм любенько...

Доля (Обнявши Тараса)

Учися, серденько, колись З нас будуть люди...

Тарас.

Моя порадонько святая!

Не покидай мене. В ночі,

І вдень, і ввечері, і рано Витай за мною і учи,

Учи неложними устами Казати Правду. Поможи Молитву діяти до краю.

(Кланяється Музі і Долі)

Тарас.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава - заповідь моя.

Виконуються вірші «Якби ви знали паничі», «Мені тринадцятий минало», «І золотої...»

 

 

 

 

 

 

II сцена

Два хлопчики, козак. Тарас і хлопчик виходять з різних сторін, сідають на...

Т.           Дивись, Степане, як прегарно заходить сонце. Ех, як хотілось би

мені вміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу.

«Сонце заходить, гори чорніють пташечка тихне, поле німіє...»

С.           Так... Сонце заходить - то й час нам уже, Тарасе гнати вівць

додому.

Т.           Жени, Степане, та займи І мої вівці, а я заночую тут у степу.

С.           Не хочеш йти додому?

Т.           Не хочу... Там мачуха бити мене буде...

С.           А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на

могилі.

Т.           Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш: за байраком

байрак, а там степ та могила.

Степан іде (ще кілька віршів)

З'являється козак

К.           А що, хлопче, злякався?

Т.           Ні! Чого мені лякатися?

К.           А ти знаєш, хто я такий?

Т.           Знаю! Як лиш гус та чуба сивого побачив так і пізнав, що  ви         козак

запорізький.

К.           Так, сину. А звідкіля ж ти знаєш про козаків?

Т.           Мені дідусь розповідали. Оповідали не раз, як козаки по морю

гуляли, слави добували та з турецької неволі братів визволяли. (Мелодія бандури, кобзи)

К, Ой, так сину:

Було колись на Україні ревіли гармати Було колись, запорожці вміли панувати Панували, добували і славу, і волю - Минулося (показує рукою)

Остались могили по полю (пауза)

А чи розповідав тобі дідусь,

За що боролись ми з ворогами За що ми різались з ордами;

За що скородили списами Татарські ребра?

Т.         Так, так, розповідав... За добро рідного краю, за Україну.

А чи збудеться воля України та чи встане вона з могил?

К.         Встане воля? Світ правди засвітить і помоляться на волі неволячі

діти! Та спочатку потрібно збудити зі сну і розкрити їм, очі на те, що діється круг них і що діялось отут колись. І це тобі, Тарасе, судилося зробити тобі судилося розповісти братам, (козацький марш (тихо))

Як ми бились, умирали За що ми голови складали В отсі могили...

(Музика голосно)

Кого, коли

Й за що розпинали... \

За що Україна стала гинуть.

(Голосно музика)

Т.         «Мені однаково...»

К.         Я знав, що такі ось слова почую від тебе! Тому й вибрали тебе за

будителя України! Іди і співай про колишню і майбутню славу України!

Звучить мелодія «Думи мої, думи мої» {виходять ведучі)

Ведучий

Від матері - кріпачки, що, співаючи над колискою сина, «Свою нудьгу переливала в свою дитину», узяв він доброту і щирість, повагу і любов, щоб потім співати осанну жінці - матері.

Ведуча

Від рідної Звени го ро дщи ни, де пройшли його дитячі роки, зачерпнув він любов до матері України, щоб потім стати її співцем.

Ведучий

Від рідної землі набрався він сили, щоб стати володарем в царстві дука тільки з народного напившись джерела, став він воістину народним поетом.

Ведуча

«Я по плоті і духу син І рідний брат нашого безталанного народу,» - написав Тарас Шевченко, f в цих простих словах його розум і душа, його сила 1 слово.

Ведучий

Розгорнімо, друзі, «Кобзар». Ви чуєте: це стогне Дніпр широкий, горами хвилю підійма...

(пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)

Виходять дівчата.

Інсценізація «Лілеї», «Тополі».

Ведучий

У нашім раї на землі Нічого кращого немає Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим Буває, іноді, дивлюся Дивуюсь дивом, і печаль Охватить душу, стане жаль Мені її, І зажурюся,

1 перед нею помолюся

Мов перед образом святим

Тієї матері святої

Що в мир нас Бога принесла

Ведуча

Мати і Україна. Дві великі любові. Дві сльозинки великого болю, дві Музи Шевченка. Вони були його мукою і розрадою, піснею і тугою, його безталанням і долею.

(Знову звучить мелодія «Думи мої...»)

Ведучий

Твої думи, Кобзарю,

Неначе роси над землею,

На щире серце молодеє Сльозами тихо упадуть.

Ведуча

На сцену запрошується Україна і Шевченко. Мати і син. Шевченкова Україна Батьківщина великого поета.

Його Муза, його пісня, його думи.

Україна сину мій! Судилося тобі нелегка доля. В чужих краях ти тужиш і ридаєш, я ж голос чую твій, і біль твій, і розлуку.

Вертай додому, сину. Тебе чекаю з нетерпінням я.

Тарас

Чи ми ще зійдемося знову?

Чи вже на віки розійшлись?

1                                            слово правди і любові В степи і дебрі рознесли!

То воля Господа (до залу) Годіть!

Смирітеся, молітесь Богу і згадуйте один другого Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть! (виходять)

 

«Послання і мертвим і живим»

5 юнаків

Ведуча

Завершилось Шевченкове мудре, пророче, Звучить «Заповіт»

І                на оновленній землі Врага не буде супостата А буде син, і буде мати і будуть люди на землі.