м. Кам'янське КЗ СЗШ № 32

   




25 річниця виведення Радянських військ з Афганістану

                                                       « Эта боль не утихает…»                        

Виховний захід до річниці Дня виведення радянських військ з Афганістану

«Забули б люди назавжди всі війни,

але Героїв не забути  нам!»

 

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

Відео «Тревога» (2-3 хв.)   

 

 

Слайд1.

Учитель. 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, які і не сказали їм: «Я живий...».

Не повернулося додому близько 4 тисяч, 3280 з них загинуло, зникли безвісти 800 солдат, 3560 стали інвалідами. Уже після закінчення війни померло від ран, захворювань понад 7 тисяч воїнів-афганців.

1-й ведучий. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день і є закінченням афганської війни для радянських людей. Закрилася остання сторінка драматичного літопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Ґардеза, Джалалабада і Кабулаосновних військових баз радянського контингенту у Афгагістані.

Слайд 2

 

2-й учень


 

Ховали інтернаціоналіста,

 Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

 А мати на колінах у болоті

обмацує труну: Чи ж там він є?!!

Стоять, відводять очі в бік солдати

І шепотить сержантик ледве чуть:

Не велено... Не можна відкривати...

Не велено...

Уже струмки течуть,

уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

 А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ...

 Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі

 В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі.


 

В.Егоров Облака (2,33х.)

/uploads/editor/1734/418705/sitepage_49/files/vadim_egorov_oblaka_avt__v__egorov_.mp3

 

Вчитель:

Летіли й Україну «чорні тюльпани» з цинковими трунами. Серед тих, хто не повернувся з афганської війни є ім'я учня нашої школи

_____________________________________________________________________________________________

Для кожного з-понад 600 тисяч тих, хто служив в Афганістані, вона була і залишається своєю. Для тих, хто не повернувся, і для живих.Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей. Особисто для мене ця війна стала усвідомленням того, що гинуло моє покоління, народжене в шістдесятих. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя?

Слайд 3

2-й ведучий. Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80 % територіїгори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен. Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус.

1-й ведучий. Афганська війна... брудна, неоголошена. А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі... У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика...

Слайд 4

2-й ведучий. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація.

У вересні 1979 року до влади в результаті палацового перевороту прийшов жорстокий Хафізулла Амін. Його політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню уряду, який підтримувався Радянським Союзом. Уведення радянських військ до Афганістану ставало неминучим. Рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро .

Слайд 5

1-й ведучий. ЦК КПРС та оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану. Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно Обмежений контингент радянських військ, опинилося безпосередньо втягненим у громадянську війну, що почалася в Афганістані, і стало її активним учасником. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Слайд 6

3-й    учень. (З розповіді Колоди В. В., полковника у відставці.)

«Здогадки і чутки були різними, але ми вирішили, що нас відправляють в Іран. І дуже здивувались, коли довідались, що летимо в Афганістан. Перебуваючи над територією Афганістану, я в кабіні пілота побачив заграву. Вирішив, що йде бій. Тоді горів Іл-76. Машина, йдучи на посадку, врізалась у гірський схил. Загинуло 7 членів екіпажу і 34 десантники

Видео з к/фільму 9 рота  - кадри з палаючим літаком. (начало 61 мин – конец 68мин)

Слайд 7

4-й    учень. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов'язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, «наводили лад» у тій країні «вогнем» і «мечем». Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів.

Афган плював їм кулями в обличчя. Підступна війна... За що, за які ідеали, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?.. Ті, хто на місцях демобілізували хлопців, виконуючи секретні вказівки, потім казали, що «ми вас туди не направляли». Тоді хто?

Слайд 8

5-й  учень Засинають піскиїх немає вини.

Цих ошуканих юних Іванів,

Що орошують кров'ю сипучі і згірклі піски,

їм нема що робить

В цім далекім, чужому Афгані.

І за що побратими кладуть українські кістки?

6-й    учень Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами.

Тече сльоза і падає на плечі. .

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі,

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навік залишаться дитячі.

Стоїть старенька й плаче.

Ні, ридає... Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

1-й ведучий. Скільки їхюнаківголубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі. А для кількох сот юнаків війна ще й досі не закінчилася. Ті, хто сьогодні серед нас, пройшли сувору школу Афганістану. Колишні воїни-афганці працюють у різних галузях народного господарства.

2-й ведучий. Багато невирішених проблем. Чужа війна продовжує вбивати наших хлопців. Потребують допомоги десятки тисяч скалічених, багатьом не по кишені найпростіші протези. 47 тисяч «афганців» досі не мають власного житла. Зараз в Україні потребують допомоги 1683 матерів, 505 вдів, 711 дітей-сиріт воїнів, які померли вже після Афгану.

Слайд 9

7-й учень


 

Сняться ноги, знову сняться ноги.

 Як пологим берегом іде,

Хлюпа хвиля, місяць круторогий

Над горою світить, ніби вдень.

На дорозі ковдра із пилюки

Пхукає і ноги холодить.

Він спішить і простягає руки.

Він біжить, а може, вже летить?

Понад кам'яним Афганістаном

У білих хмарах, а чи у бинтах?

Де ж це ноги, де ж це ноги, мамо!?

Як же можна далі жити так?

Де ж це ноги, мамо? Тиша ночі.

Гупотить прощання до зорі.

Він цілує, він цілує очі

Дівчині, що стала на поріг.

Де ж це ноги, мамо? Медсанбати,

Сніг операційного стола...

Встати, закричати, розірвати

Болість, що, як вибух, у кров ввійшла.

Як же це приречення збагнути,

Коли душу холод обійма,

Коли пальців хочеться торкнутись, —

Тих, яких навіки вже нема?

Коли знову по траві промчати

Хочеться, і впасти в запашну.

Он в саду біліє мирно хата.

Хто придумав цю війну страшну?

Хто придумав вибух мін чи стогін?

Мов рентгеном, світить слово «жить».

...Біля ліжка, втомлена дорогою,

Пара ніг пластмасових лежить.


 

Слайд 10

1-й ведучий. Хто на штучних, хто на костилях, хто на власних ногах, вони все-таки повернулись. Не всі. Частину Бог забрав до себе. А вони так молилися до нього: і ті, хто вірив, і ті, хто став вірити лише на війні. Можливо, ця віра і підтримувала їхвіра в Бога, в Матір.

І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над цинковими трунами, яких у Союз привозив «чорний тюльпан», так називали літак, який щодоби вивозив труни загиблих до Союзу...

2-й ведучий І не можна не згадати наступну розповідь: «Одного разу, повертаючи з Києва в Одесу, водій автобуса увімкнув магнітофон. У салон долинув тихий перебіг гітарних струн і голос Розенбаума... Коли знаменитий бард заспівав пісню «Чорний тюльпан», кілька чоловіків встали. Це були молоді хлопці, і лише один серед нихлітній чоловік. Усі вони, на загальний подив пасажирів, мовчки стояли, аж доки зазвучала інша пісня. Людина звернулась до юнака, що знову сів на своє місце попереду нього:

    Скажіть, чому ви слухали ту піню стоячи, а решта пасажирів сиділа?

    Тому, що вони не знають того, що довелося пережити нам у «країні, що кулями нам плювала в обличчя». Це похоронний гімн афганців. Ті, хто воював в Афгані, слухають цю пісню стоячи... Це стало неписаним законом для колишніх воїнів.

Перегляд кадрів з фільму «9 рота». (кадри бою на висотке)1 час 57 мин.- 2.05

 

Слайд 10

 

Учитель. Боляче, коли в мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них не милосердне. І як ми з вами можемо спокійно спати, коли неспокійно у світі? Коли йдуть війни, коли гинуть діти?

1-й ведучий. І поки на Землі існують гарячі точки, ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненавистьсіється смерть.

2-й ведучий. Хочу сьогодні згадати і про поетів - афганців. Василь Слапчук... Доля хоч трохи, але милосердна до нього, бо залишила живим, хоча з війни повернувся інвалідом. А от Олександра Стовбу не пожаліла. І повернувся він додому «Аістом».

1-й ведучий.Понад 50 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війнаостання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами. Давайте ж і ми з вами будемо пам'ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває досі. У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують.

Слайд 12

Вчитель: Сьогодні у нас в гостях присутні _____________________________________________________________________________________________

Слово надається______

 

Слайд 13-14

 

8-й    учень

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

0,Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

9-й    учень

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу

Солдатів пам'ять вшанувати мовчанням.

На знак вшанування світлої пам'яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

 

Звучить метроном хвилини мовчання.

/uploads/editor/1734/418705/sitepage_49/files/hvilina_movchannya_metronom_muzofon_com_.mp3

 

1-й ведучий Хай буде все, що ма.є бути:

І тихі радощі життя,

І слів чужих важке каміння...

Мені не треба співчуття.

Мені потрібне розуміння.

Так, ми повинні розуміти їх.

Бої закінчуються, а історія вічна.

Залишилась в історії й афганська війна.

2-й ведучий Але в пам'яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров'ю солдатів і слізьми матерів. Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові й моральні уроки тієї ніким і нікому неоголошеної, героїчної й трагічної афганської війни.

 Лунає пісня О. Розенбаума «Чорний тюльпан».  

 /uploads/editor/1734/418705/sitepage_1/files/aleksandr_rozenbaum_chernyy_tyulpan.mp3